Відчуваю себе покинутою світом. Вже декілька днів поспіль мою вічну ейфорію витісняє смуток і ще щось незрозуміле. Безлімітна картка хорошого настрою зламалась, напевно, бо вже не бачу казок і таких звичних (цього літа) маленьких чудес. Хоча всі фото, усмішки, розмови свідчать про зворотнє і, може, вони навіть щирі, та в голові твориться повний безлад...Але чомусь не хочеться нічого міняти, всякий настрій має право бути.

Скоро осінь...

Дощі, холод, трохи золотисті дерева - це все варте відчуття щастя, але чарівну картину псує навчання ( клята школа!!!). Щиро його ненавиджу, готова душу продати за свободу.