Зелені чоловічки, що живуть в моїй шафі, сьогодні пожалілись на купу нерозібраних речей...Ну а серйозно, мені просто захотілось зазирнути в свою "маленьку Нарнію" і викинути з неї весь непотріб. Навіть не знала, що шафа так довго приховувала від мене стільки цікавого! :)

 В нижньому ящику знайшлися старі червоні кеди, які я одягала максимум три рази. Просто не люблю їх чомусь, але весною нічого носити (старенькі конверси взагалі  розвалились), тому від них не втікти:) Руки відразу потягнулись до акрилок і ось що вийшло під вечір:

Тепер вони мої улюблені:)

А потім, в процесі прибирання, знайшлось ще трохи забутого хенд-мейду, який так і проситься показатись людям...

Ці блокноти робились майже в один час - для мене і сестри. Мій звичайний, з зеленою вишивкою і кольоровими сторінками без розмітки. А сестричці вирішила пришити бантик, закладку і роздрукувала бежеві сторінки з метеликами ( скачала їх звідси) . 

 Малій сподобалось, завела собі як щоденник. А мій ще досі пустий...Чекає натхнення.

Десь майже місяць назад на конкурс робила три новорічні іграшки, дві з яких не можу знайти. Третя - це незрозуміло-психоделічний м'ячик, що висів спочатку на ялинці, а зараз сумує на дверях і чекає літа. Буду його з собою на фестивалі возити в якості прикраси для гасової лампи. 

Ну і найстаріші мої рукотворення - сережки. Це було перше і, мабуть, останнє знайомство з полімерною глиною. Ледь кухню не спалила...Довга історія.

Знайшлися тільки дві пари, хоча ліпила  багато. Треба ще в кімнаті сестри пошукати - відчуваю, вони перебралися туди:) 

Перші робились бездумно, розмальовані акрилом...І ще світяться в темряві:) Другі - запозичена ідея:)

                                                                                                                                                                              
Ви коли-небудь милувались зимовим світанком?  От і я не звернула б на нього увагу, як би мій друг не подзвонив мені в 6 ранку.  Навіть не знаю навіщо підняла трубку і тим більше не розумію, чому пішла з ним гуляти так рано. Одягнутись тепло розуму не вистарчило, прийшлось мерзнути. А надворі падав такий чарівний, трішки блакитно-рожевий сніг... Винен в цій магії світанок – ніжні кольори неба відбивались на снігу і здавалось, ніби він справді таким є.
Артурчик швиденько помітив, що мені ця прогулянка радості не приносить, то ж швиденько запросив піти до нього пити чай. Мене дивує одне – як ми змогли нарешті знайти спільну мову? Адже раніше спілкування закінчувалось на фразі «Та ось, іду до подруги. Бувай».  Не тому, що він чимось відштовхував , просто нас об’єднує одна болюча тема – Сашко. Важко було реагувати на Артурові квіти через два місяці після Сашкової смерті. Йому не важко пояснити причину, набагато важче розуміти, що розмова нічого не змінить. Я все літо намагалась його уникати, восени просто не відповідала на дзвінки, а тут без жодного сумніву погодилась прогулятись. І дуже цьому рада, бо тепер в мене є ще один чудовий друг.
Розмова розпочалась  з того, про що ми завжди мовчали : чим дорогий був Сашко и чому я відмовляюсь зустрічатись з іншими. Сховавши сльози глибоко в душу, мені вдалось трішки розповісти. Так що ж мене тримає? Просто відчувши один раз біль втрати,  всередині потихеньку виростає страх.
Артурчик уважно вислухав всю історію (як йому вистарчило терпіння???), з усмішкою підійшов ближче, обійняв і пообіцяв завжди бути поряд.  Тримаючи позицію друга.
Він надзвичайний...Про це мені говорили всі. Я не вірила.

 Впевнено можу сказати, що Новий рік відсвяткувала чудово! Цього разу вирішила поїхати з друзями за місто, подалі від народу. Знала всього лише трьох людей з семи, але знайомство пройшло дуже легко і вже за кілька годин всі спілкувались як давні друзі:) 

Дорога була досить кумедною, прийшлось ще 2  кілометри  іти пішки. Зате на самій дачі тепленько і затишно. Найбільшою каторгою стало очікування 00.00, справді не знали чим зайнятись. І майже за півгодини до промови президента випав сніг, а через 15 хвилин після півночі ми пішли кидатись сніжками. Забігли в хату мокрі, змерзлі і щасливі:) (Дивно, що у Львові снігу не було...)

Цілу ніч спати ніхто не збирався, бо різні дурнуваті ігри освіжали краще за сон:) Але під ранок позасинали всі:)

Пора би вже зробити підсумки минулого 2011 року...Важко назвати його хорошим чи поганим. Бувало різне - від сліз до радості. 

Січень не запам'ятався чимось особливим. Пригадую нерви, проблеми з навчанням і майже повну відсутність спілкування. В той час перефарбувалась в брюнетку.

Лютий трішки краще минав - стабільно і нудно. З друзями рідко бачилась, люди довкола взагалі стали мені байдужими.

Березень порадував новими знайомствами. В той час владнала негаразди з найкращою подругою і змогла насолодитись життям. Темне волосся не передавало чудового настрою, тому вирішила повернути рудий. 

 Квітень, не зважаючи на підготовку до екзаменів, пройшов прекрасно. Майже щодня телефон розривався від дзвінків, смерть Сашка не викликала більше сліз, прогулянки затягувались до пізньої ночі.

 Травень минав дуже халявно. Навчання практично не було, всіх лякали екзаменами, на вулиці сяяло сонечко, тому на крики мало хто зважав.

 Початок червня був найжахливішим періодом мого життя. Екзамени нервували шалено, але здала добре:) Після цього пекла поїхала в табір, де обожнюю витрачати два тижні літа:) Волосся майже не руде - захотілось чогось близького до натурального.

 Липень подарував безліч вражень. Пригоди розпочались з фесту Славське-Рок - там було на що подивитись:) Любі друзі вигадували купу дурних вчинків, які потім дружньо виконували:)

В серпні жалітись не було на що, фестиваль Захід пройшов прекрасно. Два озера, гарна сцена, чудові наметові містечка, сонячна погода, обгорівший ніс - це все надзвичайно:) Спогадів багатенько, фото не передають навіть маленької частини вражень.

Вересень зовсім не нагадував про школу. Ще би, після такого літа! Розпочалась осінь з фесту Республіка, який став останнім в цьому сезоні, здається. 

 В жовтні мозок змирився з важким становищем - обов'язковістю школи. Ну...майже змирився. А на моїй голові з'явились дреди, які недовго прожили. Десь за тиждень прийшлось розплести всю мрію і залишити в живих до неможливості зіпсоване волосся.

В листопаді вийшло дуже "круто" хворіти. Але вдома є аніме і чай, тому навіть найстрашніша хвороба може пройти приємно:)

 Грудень обіцяв багато хорошого, але не виконав обіцянок. Снігу не було, ДН пройшло важко, передноворічні готування трішки затягнулись. Зате я спекла смачні (напевно) печеньки в глазурі, які з'їли до того, як захотілось їх спробувати. 

Очі подружились з лінзами, тепер хочеться носити ті штучки вічно:) Такі милі...

Гадаю, цей рік мине ще краще і яскравіше, аніж минулий.))) Ну хоча б дуже на це сподіваюсь)