неділя, 27 листопада 2011 р.


Я вже просто-напросто відмовляюсь вірити, що ще досі осінь. Ці три дні, здається, тягнутимуться неймовірно довго. І от вже в прекрасний холодний четвер настане 1 грудня і рівно 8 днів до мого дня народження)
До речі, свій ДН щось взагалі вилетів з голови. Ніяк не можу придумати кого запросити, як святкувати і чи святкувати взагалі. Всі до одного друзі відмовляються навіть гуляти іти, виправдовуючись поганою погодою. Чи захочуть вони 9 грудня  вийти на мороз і до ночі там пробути? Сумніваюсь.
Дивує те, що влітку в голові не вміщається стопяцот нових імен, на кожному кроці хтось вітається, радіє випадковій зустрічі, на фестах ціла купа людей обмінюється телефонами і обіцяє навідувати один одного, кожен день сотня друзів дзвонить по декілька раз і влаштовує прогулянки величезними компаніями. Продовжується таке від середини квітня до середини жовтня. А потім всі, мабуть, впадають в сплячку:) Чому ж взимку ніхто не хоче піднятись рано-раненько, натягнути на себе всі сім светрів і піти ліпити сніговика? Чому на вулицях більше не видно такої кількості знайомих? Чому припиняються безкінечні дзвінки? Навіть найкраща подруга, і то не має бажання виходити з дому. Я все розумію, в кожного є моменти, коли хочеться побути наодинці. І більшість обирає таким моментом зиму. Саме тому відчуваю себе ідіоткою...В мене раз на сто років бувають депресії і приступи "самотності". Еее...я нормальна?

Завтра географія X_X, яку я вчу до такого стану, що забуваю всі інші предмети, але на уроці не можу згадати навіть найелементарнішого поняття. Все через якийсь несвідомий страх...Не можу це контролювати. Вже шість років не виходить заспокоїтись...І не зважаючи на легкість більшої частини матеріалу, біля кабінету трусяться коліна.

субота, 12 листопада 2011 р.


Сьогодні у Львові випав перший сніг. Так приємно гуляти напівпустими вуличками і милуватись біленькими сніжинками, які так чітко видно при світлі ліхтарів.) Надворі вже холодно, але тепленькі гетри, м'якенькі рукавиці і довгий шарф, під яким можна сховати ніс, справді зігрівають...ем...душу (хехе... реально скоріше психологічно, ніж фізично* ). 
Хочу вже скоріше побачити білі пагорби, бурульки на дахах і підступний (?) лід (особливо весело падати на ньому...угу).Добре було б сходити кілька разів на ковзанку, бо минулого року забула щось зовсім.) Ну і зліпити парочку сніговиків, космонавтів або колобків. Дитинство) 
Сумно прощатись з осінню, та все таки хочеться зимової казки)