Зима взагалі знахабніла. Ніякого снігу, холоду, замерзлих вікон...Бе! А моя застуда - хороший привід нікуди не ходити) Вже  тиждень  провалялась в ліжку, залишилось тільки ще 5 днів чемно відсидіти на уроках. І з усмішкою чеширського кота бігти назустріч канікулам:) 

Дивує те, що поза школою я з надзвичайною легкістю освоюю англійську і японську, встигаю трішки вивчити історію, написати кілька віршів, домалювати кілька фрагментів на стіні...за один день. З настроєм і повними щастя штанами:) Та комусь же захотілось вигадати кляту школу! Ще й не відкрутишся від того, бо кожен зобов'язаний пережити це маленьке пекло. Я розумію, що класу десь до 9 варто вивчати всі обов'язкові предмети, але чому в старших класах не можна зробити певні профілі, де учні відвідуватимуть тільки потрібні їм заняття? От навіщо здались мені косинуси і параболи? Чи хімічні реакції якихось солей з якимись неметалами? Колись навіть не згадаю...Але зараз "треба вчити для атестату". Чесно кажучи, рідко роблю алгебру, геометрію, хімію і фізику. Не тому, що дуже лінь, просто мало розумію, хіба фізика нічого так, по аналогії задачі обчислити можу. Мама вже змирилась, більше не кричить за оцінки. Зрозуміти мене їй було важко, я ж раніше закінчувала *прокляті 9 місяців* відмінницею. ))) 

 Нічого, всього-лише півтора року відівчитись, а далі універ...Тобто знову 5 років тихого жаху, але хто зна, може сподобатись)

А поки іду вчитись поганому:)))

Настрій якийсь такий...кольоровий) Слухаю давно забуті групи, які навіюють літо. А ще пригадала, як влітку хотілось відчути справжнісіньку свободу. І в результаті дійшло до того, що я стала залежною незалежністю. Мабуть, бути вільним птахом неможливо, коли вже народився людиною. Але ж можна стати хоч трохи чистішим, викинувши з голови всілякий непотріб, а саме жорсткі стереотипи, принципи, які обмежують щастя і зайві думки. Нехай залишиться більше простору для мрій) 

Помітила також цікаву закономірність - чим відкритіший і правдивіший ти до світу, тим кращі люди тебе оточують. Правда, родичі, яким я розповіла про свою здогадку, швиденько все заперечили і довго-довго пояснювали, що життя жорстоке, темне, плоске і т.д. Вірю поки що собі, маю ж право побути наївною))))

З надією на хороший день, я нахабно пішла з останніх уроків. І відразу ж зрозуміла, що такий приємний початок обов'язково ховає за собою якусь нову підступність.) Вдома тихо і спокійно, навіть не хотілось нікуди іти, але пропускати літературний гурток вже точно не варто. Все було б нічого, як би ми не просиділи близько години без викладача, і почали б рівно о 17.30, а не о 19 "з копійками".

Після мого такого-собі майже дебюту (бо читаю "на публіку" тільки вдруге) біля Нептуна чекали мою не-буду-казати-що Лора і Леся. Чомусь Чілдрен і Наталя не прийшли, але то не біда, нам втрьох було дуже навіть добре....спочатку. 

Про подальші події не буду говорити, бо...це не дуже гарно виглядатиме з моєї сторони ( хоча побачене вартувало б цілої сторінки).

І от прийшла додому надто швидко, зла, як запханий в мікрохвильовку Вінні-Пух. Зате змогла трішки доробити малюнки на стіні. Залишилось всього більш ніж півстіни:) Думаю, за два тижні справлюсь) 

А поки ось: 

Нагадує дитячий садочок, егеж?))))

Вже через кілька годин мені виповниться 16. Але аж ніяк не "sweet".

Майже доросла. Майже трохи. Сумно. Так приємно завжди бути дитиною:) Звичайно, всередині нічого не зміниться, але паспорт чесно розповідатиме всім, що безсоромна і зовсім вже дивна поведінка аж ніяк не вписується в образ дівчинки-трішки-дівчини. Жах, правда ж?:)

Плани пусті і білі, як стіни психлікарні. Тому буду завтра просто гуляти містом з пінгвіном (Лорою, тобто). 

Нарешті! Зима! І все було б чудово, як би я не захворіла...Чомусь завжди перед самим днем народження ритуально починається кашель і піднімається температура. Ну...інакше і бути не може, пора би вже змиритись зі своїми фейлами.) 

До ДН ще рівно 7 днів...6 навіть, але мабуть не буде ніяких божевільних задумів, просто школа, просто літ. гурток, просто я і Лора. Все. Взагалі-то мені все-рівно, бо якось не хочеться шумних паті. Новий рік зовсім скоро, там і відірвусь.) 

Останнім часом почала старанно вчити японську і англійську, всюди ношу з собою міні-словнички, повторюю слова, намагаюсь писати речення. Щось виходить) В майбутньому хочу взятись ще за німецьку, латинь і французьку. Ех..мрії) 

Два дні не бачила свою Лорку, встигла вже конкретно засумувати. Чи є десь ще такі подруги, як ми? :)  Нам не набридає всюди бути разом, деякі люди навіть сестрами називають) А ще...круто розуміти іншу людину краще за себе.

Я вже просто-напросто відмовляюсь вірити, що ще досі осінь. Ці три дні, здається, тягнутимуться неймовірно довго. І от вже в прекрасний холодний четвер настане 1 грудня і рівно 8 днів до мого дня народження)

До речі, свій ДН щось взагалі вилетів з голови. Ніяк не можу придумати кого запросити, як святкувати і чи святкувати взагалі. Всі до одного друзі відмовляються навіть гуляти іти, виправдовуючись поганою погодою. Чи захочуть вони 9 грудня  вийти на мороз і до ночі там пробути? Сумніваюсь.

Дивує те, що влітку в голові не вміщається стопяцот нових імен, на кожному кроці хтось вітається, радіє випадковій зустрічі, на фестах ціла купа людей обмінюється телефонами і обіцяє навідувати один одного, кожен день сотня друзів дзвонить по декілька раз і влаштовує прогулянки величезними компаніями. Продовжується таке від середини квітня до середини жовтня. А потім всі, мабуть, впадають в сплячку:) Чому ж взимку ніхто не хоче піднятись рано-раненько, натягнути на себе всі сім светрів і піти ліпити сніговика? Чому на вулицях більше не видно такої кількості знайомих? Чому припиняються безкінечні дзвінки? Навіть найкраща подруга, і то не має бажання виходити з дому. Я все розумію, в кожного є моменти, коли хочеться побути наодинці. І більшість обирає таким моментом зиму. Саме тому відчуваю себе ідіоткою...В мене раз на сто років бувають депресії і приступи "самотності". Еее...я нормальна?

Завтра географія X_X, яку я вчу до такого стану, що забуваю всі інші предмети, але на уроці не можу згадати навіть найелементарнішого поняття. Все через якийсь несвідомий страх...Не можу це контролювати. Вже шість років не виходить заспокоїтись...І не зважаючи на легкість більшої частини матеріалу, біля кабінету трусяться коліна.

Сьогодні у Львові випав перший сніг. Так приємно гуляти напівпустими вуличками і милуватись біленькими сніжинками, які так чітко видно при світлі ліхтарів.) Надворі вже холодно, але тепленькі гетри, м'якенькі рукавиці і довгий шарф, під яким можна сховати ніс, справді зігрівають...ем...душу (хехе... реально скоріше психологічно, ніж фізично* ). 

Хочу вже скоріше побачити білі пагорби, бурульки на дахах і підступний (?) лід (особливо весело падати на ньому...угу).Добре було б сходити кілька разів на ковзанку, бо минулого року забула щось зовсім.) Ну і зліпити парочку сніговиків, космонавтів або колобків. Дитинство) 

Сумно прощатись з осінню, та все таки хочеться зимової казки)