Дні летять невпинно. Я навіть відчуваю, як боляче прощатись з кожним сьогодні. За цей короткий період часу багато змінилось - я, люди, світ. І ніхто не хоче визнавати, що ніколи не повернеться в чудове вчора.

Навіть до нестями закохані люди відчувають лік часу. Та де, вони його бачать. Бо кожна хвилинка має сенс, хвилю солодких емоцій і ніжних поцілунків. А що, коли цього не стане? Як тоді жити? Таки кохання - небезпечна річ. Якщо говорити про моє кохання, то його різнобарвність я вже відчула сповна. В якийсь момент той наївно-дитячий період закінчився, змінились теми, поцілунки і обійми. Пройшло всього лише 43 дні разом, а таке враження, ніби життя вже третє коло пролетіло. Мені страшно, дійсно страшно усвідомлювати, що з кожним днем ми стаємо старші. Але це не змінити, в голові крутяться геть дорослі думки, лише маленька крапля інфантильності сховалась десь в закутках свідомості і плаче, благаючи час повернутись назад .
Минулого майже не залишилось - немає більше пірсингу в брові, рудого волосся, божевільних вечірок і старих друзів, а ті фрагменти були важливими. Дуже.
Віднедавна хотілось видалити всі старі пости, знову почавши новий, зовсім інший блог. Не найкраща ознака, значить щось таки змінилось.