Ми нарешті нормально поговорили і розібрали все по поличках. Вже не любить...Чесно, це було зовсім не боляче чути. Ні краплі. Боляче жити з думкою, що я люблю. Мені подобається почувати себе вільним птахом, просто дружити, обходячись короткочасною романтикою на два дні з якимось няшкою з далекого міста. А тут влипла в таке варення.

 Він чудова людина, найкращий з усіх хлопців, яких я знаю, але проти долі не підеш. Хто зна, а може колись знову випадково зустрінемось і згадаєм минуле? Добре було б, навіть дуже. Поки треба жити далі, шукати щось нове...Дві ночі не спала, нічого не їла, та і найближчі вечори будуть такими ж сльозливими, але вже без дурнуватих здогадок. Ні він, ні я не зможемо забути все те, що між нами відбувалось...Це неможливо, як би не хотілось. Напевно, саме через це йому не хочеться зараз бачитись. Два тижні побуду в таборі, потім покатаюсь місяць по фестивалях, не попадатимусь на очі і точно все буде добре)
 Головне - не заводити ніяких стосунків цього року, бо ЗНО і література мені цього не пробачать)