вівторок, 19 червня 2012 р.

 Заснула в ванній на кафелі, мама розбудила з набраним телефоном швидкої в руках. Здається, я плакала, а потім втратила свідомість (нічого не їла і не спала) . Боженько...Мені лише 16, все життя попереду, а веду себе, як справжня ідіотка. Йому, напевно, вже і слід мій зник.
 Завтра останній день у Львові, потім табір і тепленьке море. Не факт, що забуду, але точно зможу себе контролювати. Треба змусити себе не триматись більше за минуле.
 З губи сукровиця, тонельки печуть, волосся стирчить в різні сторони...Чи такою має бути дівчина? У всіх казках героїні з довгою русою косою, великими очима, скромні і порядні. А я? А що я...коси обрізала, очі заплакані, скромність пішла гуляти, а порядності зроду не було. Якщо додати синє волосся, тонелі, пірсинг, обшарпані кеди і затаскану футболку, то цілком можна прийняти за Бабу Ягу. Здавалось, ніхто не зачіпатиме, але і таких люблять. За що, цікаво? Пишу вже третій вірш, плачу...Аж хочеться вбитись від болю.
 Потім захочеться повидаляти всі меланхолічні пости...Обіцяю стриматись і залишити цю сторінку цілою і до огиди нестерпною.





2 коментарі: