середа, 12 жовтня 2011 р.


Жив-був колись хлопчик Сашко, навіть не хлопчик, а хлопець. І зустрічався з дівчинкою Діаною. А вона, падлюка, після 5 років стосунків зрадила з іншим. І потім ще й таємно вийшла заміж...
Саша мучився і страждав, аж поки добра сестричка Каріна не познайомила його з Мартою (тобто мною). Вони дуже мило спілкувались, хоча в них навіть спільних інтересів не було. 
А пізніше, місяці через два, на лавочці біля Франка сталося дещо неймовірне. Поцілунок. Не перший в її житті, але такий ніжний і якийсь напрочуд дорослий.
Хлопцю 21. Дівчині 13.
Тим не менше, його друзі ні разу не сказали Марті нічого кривого, ніколи не питали, чому саме вона. Та і взагалі дуже позитивно реагували на ці події. Їй подобалась така увага, тепло і дружелюбність.
Але пройшло півроку, почуття з її сторони невпинно згасали. 
Розставання. Дивне відчуття в серці. Несамовитий біль. 
Минали місяці, Каріна благала повернутись до Сашка. Марта пояснювала, що не може, але...знову закохалась в нього. Хто ж тоді міг знати як це може змінити все життя...
Хлопцю 22. Дівчині 14.
День мінявся днем, весна потихеньку переходила в літо, а в них все було стабільно, мило, монотонно....і до біса нудно. Ось вже і сонячні дні закінчились, а закохані нічого не міняли. 
Дівчинка змучилась від одноманітності,  перейшла вчитись в гімназію, навчилась приховувати емоції, щодня гуляла до ночі з Ним і друзями, через що часто приходила додому не дуже твереза. 
А іскринка кохання знову спалилась. Повернувшись до нормального життя, Марті не хотілось бачити того трохи пафосного минулого. І особливо колишнього хлопця. 
Він звонив, писав, ставав на коліна, благав, молив, приходив до неї додому, розмовляв з її друзями, дарував квіти...Поки не зрозумів.
Хлопцю 23. Дівчині 15.
Марта давно забула все, що було. Безтурботно "тусила" на площі, знайомилась з новими людьми, та в один прекрасний весняний вечір її радість перебив дзвінок. На тому кінці лінії сказали, що Сашка більше немає, що в нього передозування. Наркотики? Алкоголь? Таблетки? Виявилось, все відразу.
Друзі розповідали про той момент і останні його слова "Бо без неї не хочу жити." Ось так от було...Зараз рівно півроку і 2 дні з дати цієї події, а я навіть на могилі ні разу не була.
Не знаю...Складно витримати таку важкість в душі і дуже боляче шукати той надмогильний камінь. Відчуваю себе такою ж ідіоткою, якою вважала Діану...


Немає коментарів:

Дописати коментар