Я - маленька закомплексована людина з купою дурнуватих проблем. Кому ж стає краще від того, що я намагаюсь запевнити себе, що мене не хвилюють інші? Насправді лякає все...Особливо страшно ходити самій по вулиці, купувати щось, зробити щось не так або комусь не сподобатись. Через такі  "дурниці" в житті було немало неприємних ситуацій. А друзі як зляться, коли я лишній раз даю їм гроші, просячи купити щось, бо біля каси просто віднімає мову! Як же трясуться руки і підкошуються ноги перед новими знайомими! Наскільки соромно просити хлопця зайти за мною тільки через те, що мені стає погано посеред людей! Скільки разів хотілось вбитись після зробленої помилки!
Мабуть, кольорове волосся, тонелі, пірсинг, нетиповий одяг, образ безтурботної дівчинки - це все наслідки власної невпевненості. Так приємно інколи залишатись наодинці з собою, уявляти себе на місці прекрасних персонажів з книжок і блукати просторами інтернету, шукаючи таких же ідіотів, як я.
А в реальності все не так. Хтось приписує мені казкові риси, яких в мене від роду не було, хтось вважає мене неймовірно хорошою, копіюючи у всьому, хтось всім розповідає, яка я ідіотка, а хтось люто ненавидить, вигадуючи плани помсти. Навіть мама знає хіба мої інтереси, але взагалі не здогадується про ту налякану дитину, яка багато років ховається від світу. Не говорячи вже про інших коханих людей. Хочеться віддавати всю свою любов, всю себе, але ЦЕЙ ІДІОТСЬКИЙ СТРАХ ЗМУШУЄ ДУМАТИ І ВІДШТОВХУВАТИ. 

Цей блог - один із способів боротись з собою, хоч і не вмію добре висловлювати думки чи описувати події. Просто вигадую собі ілюзію, свій казковий світ.