Цього вечора я сиділа на підвіконні, розглядаючи крізь сльози нічне небо. Таке зоряне і рідне, як його ім'я. Мені важко було заспокоїтись, кожне зусилля оберталось зливою сліз. Мабуть, вперше в житті вдалось відчути себе такою маленькою і беззахисною, але водночас сильною і справді дорослою.
02:51
 Зорі ясніють. Я бачу серед них нас, наші обійми, погляди, усмішки. Невже це все закінчилось? НІ! НІ!!! НЕ ХОЧУ!!! Вже не вистачає сліз, а біль у грудях все сильніший. Так нестерпно, так важко, так хочеться послати все до біса, напитись, наколотись, продати душу...лиш би не боліло. Мені залишається тільки давитись сьомою чашкою чаю, обпікаючи губи солодким кипятком.
03:26
 Здається, скоро почну плакати чаєм...Але знову заварюю собі зелений з апельсином. Спати зовсім не хочеться і не можеться. Померти. Померти. ПОМЕРТИ.
04:00
 Хмм...в мене так мало пірсингу. Встромила в губу голку, дивлюсь, як тече кров і знову плачу. Біль в серці воно не перебило. Ось так з голкою в губі зайшла на кухню за чаєм. Витягнула, бо зрозуміла, що не маю сережки...Знову кровоточить, ну нехай собі.
04:55
 Намагалась заснути, закуталась в ковдру і далі ридала. Десь на кухні було вино, може воно допоможе відключитись.
06:00
 Випила три бокали, більше нема. Відчуваю себе п'яною рівно настільки, щоб поїхати зараз до нього додому і чекати на сходах, поки вийде. Але навіщо? Що це дасть? Розірве серце на шматки? Краще сидіти тут, в своєму маленькому королівстві і думати про літо. Так, все, забувайся, чорт візьми, ЗАБУВАЙСЯ!
06. 59
 Надворі вже світло. Де мої кохані зорі? Хочу темне небо, маааам! Закрила штори і втупилась головою в подушку, знову плачу.
08:00
 Я подібна на живого трупа - бліда, розтріпана, з червоними очима. Пора іти в душ і...далі плакати? Ненавиджу закохуватись, особливо взаємно і з таким болючим фіналом.
Люблю до безтями...безмежно...